A A A K K K
для людей з порушеннями зору
Оваднівський професійний ліцей
Володимир-Волинського району Волинської області

Книга пам"яті і подвигу!

Дата: 04.05.2020 14:42
Кількість переглядів: 128

Книга пам'яті загиблих

Рік 2014-й став найважчим, найтрагічнішим в історії молодої Української держави. Почавшись розстрілами протестувальників на Майдані, він продовжився анексією Криму, війною на Донбасі, Волновахою, Іловайськом… Важко повірити в те, що ці події відбуваються не десь у далеких «гарячих точках», а в нашій цивілізованій європейській країні, громадяни якої завжди славилися своєю миролюбністю і толерантністю.

Протягом більш, ніж двадцяти років ми були горді з того, що наша держава здобула незалежність мирним шляхом. Україна вважалася найдемократичнішою державою пострадянського простору. Карабах, Придністров'я, Чечня, Грузія… Звичайно, ми співчували нашим сусідам, з якими ще недавно знаходилися в одному радянському ярмі. Але десь в глибині закрадалася егоїстична думка: «Добре, що не у нас. Добре, що наші молоді хлопці не гинуть за чужі інтереси в нікому не потрібних конфліктах».

Виросло нове покоління молодих людей, які народилися вже у незалежній Україні. І доля вирішила так, що саме їм випало стати на захист своєї Батьківщини зі зброєю в руках. Вони стали справжніми героями нашого часу.

Конфлікт на Сході розвивався дуже динамічно. Сепаратистські настрої, які у квітні 2014 р. почали розпалюватися на території Донецької і Луганської областей невдовзі переросли у криваве протистояння з незаконними збройними формуваннями цього регіону, озброєними і керованими з території Російської Федерації. Зрозумівши, що «кримський сценарій» не повториться керівництво РФ взяло курс на пряме втручання у конфлікт на Донбасі. У відповідь офіційним Києвом було оголошено антитерористичну операцію із залученням Збройних сил України. Швидко завершити ліквідацію терористичних угруповань не вдалося. Українські військові зазнали відчутних втрат у живій силі і техніці. Проте вдалося зробити найголовніше. Сепаратизм на Сході України вдалося локалізувати в межах декількох районів Донеччини та Луганщини. Плани бойовиків про захоплення Південної та Центральної України зазнали краху.

За незалежність Батьківщини, за мир і спокій у власних домівках віддали життя багато наших бійців. У містах і селах з'явилися пам'ятні дошки загиблим на Донбасі землякам.  Світлі спогади про них бережуть не лише рідні та друзі. У навчальних закладах, де навчалися наші герої створені стенди, проводяться зустрічі, присвячені воїнам АТО. Не є винятком в цьому плані й Оваднівський професійний ліцей. Десятки наших випускників відстоюють на Донбасі незалежність та соборність України. На жаль, не всі вони повернуться додому. Протягом 2014 р. четверо наших колишніх учнів віддали життя за Україну.

Бій під Волновахою надовго увійде в новітню українську історію, як одна з найтрагічніших її сторінок. Після того страшного ранку всім нам нарешті стало зрозуміло, що в нашій державі почалася справжня війна. Підступна, жорстока, війна без правил.

У ніч з 21 на 22 травня  2014 року між 4 та 6 годинами ранку на табір 51-шої окремої механізованої бригади ЗСУ, що знаходився між селищами  Ольгинка  та Володимирівка неподалік регіонального ландшафтного парку Великоанадольський ліс, напали бойовики так званої «ДНР». Очевидці повідомляли, що бойовики прибули на 2 джипах та 2 інкасаторських автомобілях. Українські військові були розстріляні впритул, а поранені добиті. Сепаратисти вели вогонь зі стрілецької зброїпротитанкових гранатометівкулеметівмінометівПЗРК та кидали ручні гранати по табору сил АТО. Підкріплення у вигляді вертольотів Мі-8 прибуло на місце бою вже після його завершення.

Втрати українських військових склали 18 осіб загиблими і більше 30 пораненими. Крім людських втрат, сили АТО втратили 3 БМП, вантажний автомобіль ЗІЛ, було також розстріляно 2 машини швидкої допомоги та мікроавтобус.

В цьому трагічному бою наш ліцей втратив першого свого випускника – солдата Віталія Ліщука.

5257_р_18_img_0002

Ліщук Віталій Леонідович народився 14 травня 1986 року в с. Зоря Володимир-Волинського району. Закінчив місцеву середню школу І-ІІ ступенів. У 2002-2003 роках навчався в Оваднівському СПТУ, де отримав професію слюсаря з ремонту с/г машин та устаткування. Проживав у с.Зоря лише з мамою (сестри мають сім’ї і мешкають окремо), тому вся домашня чоловіча робота лягла на його юнацькі плечі. Хлопця поважали та любили в селі за врівноважений характер, готовність прийти на допомогу, особливо старшим людям. Працював у сільськогосподарській фірмі.

До рядів 51-ї окремої механізованої бригади із с. Зоря були мобілізовані 11 чоловіків. Віталія серед них не було, хоч він і відслужив строкову службу. Але він належав до тих, хто не ховається за спинами інших. Тому до лав Збройних сил пішов за власним бажанням у квітні 2014 року. Був розвідником 3-го батальйону 51-ї бригади, яким командував Леонід Полінкевич (він теж загинув під Волновахою).

 

«Коли стало відомо про ті страшні події під Волновахою, Марія Ліщук зателефонувала сину, але той не відповідав. Думали, що він не там, що у нього все гаразд, просто телефон розрядився…»

(Волинська газета. – 2014. – 29 травня)

 

… Але, на жаль, Віталій був саме там. Він був серед чотирьох бійців, які згоріли у підірваній ворогом БМП. Хлопця ідентифікували за залишками форми. У вогні також частково вцілів його військовий квиток. Поховали героя 27 травня в рідному селі Зоря. Всього в бою 22 травня 2014 року загинуло 10 волинян. І тільки Віталія ховали в закритій труні…

4 червня 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені в захисті державного суверенітету Ліщук Віталій Леонідович нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно).

 

 

Бойові дії на Донбасі набирали обертів. Сили АТО розгорнули наступ на позиції сепаратистів з метою відновити контроль над українсько-російським кордоном. Це було надважливим завданням, адже саме з Росії бойовики «ДНР» та «ЛНР» отримували підкріплення, зброю та спорядження. Розпочалися артилерійські та мінометні обстріли українських прикордонних пунктів з території РФ.

1 липня 2014 року українські прикордонники після важкого бою відновили контроль над пропускним пунктом «Довжанський», що в Луганській області. Спеціальними підрозділами саперів Збройних сил України було проведено розмінування пункту пропуску та прилеглих автошляхів. Загалом 15 вибухових пристроїв знешкоджено на під’їзді до пункту пропуску та 20 – безпосередньо у його приміщеннях. Прикордонники приступили до відновлення службових приміщень пункту пропуску, налагодження системи зв’язку й паспортного контролю.

Проте, одразу ж після звільнення пропускний пункт став мішенню для обстрілів з артилерії та атак терористів. При чому, за свідченням очевидців, вогонь вівся з різних напрямків, зокрема і з території Росії, тому бійцям було заборонено стріляти у відповідь. На допомогу прикордонникам командування Збройних сил спрямувало частини 24 окремої механізованої бригади. Зі своїми бойовими побратимами до «Довжанського» прибув колишній учень Оваднівського ліцею старший солдат Сергій Проць.

Проць Сергій Володимирович народився 6 квітня 1994 року в с. Руснів Володимир-Волинського району. Згодом жив у с. Хотячів. В Оваднівському професійному ліцеї навчався з вересня 2012 по лютий 2014, здобув професію електромонтера з ремонту та

обслуговування електроустаткування.

Сергій – господар, - пригадує майстер виробничого навчання Р.Пацула. – Він вміло і старанно виконував усі завдання, які ставилися під час занять у лабораторії. Цікавився сільськогосподарськими роботами  та із задоволенням вивчав керування автомобілем.

Після закінчення ліцею, у березні 2014 р. Сергій став контрактником 24-ї окремої механізованої пригади. У квітні того ж року в складі своєї військової частини передислокований на Схід України.

В перші дні липня ситуація на кордоні загострилася. Пункт пропуску по кілька годин піддавався обстрілу з важкої артилерії та мінометів. На українській території були помічені диверсійно-розвідувальні групи противника. Вогонь був настільки сильним, що прикордонна служба РФ змушена була провести евакуацію своїх службовців із сусіднього з «Довжанським» російського пункту пропуску, щоб ті випадково не портапили під снаряди, призначені українцям.

На фото, яке виклав на своїй сторінці у соціальній мережі сам Сергій за декілька днів до загибелі видно, у якому стані перебував пункт пропуску в цей період.

 

Оперативна інформація про ситуацію в зоні АТО за 10 липня 2014 р. була короткою. Координатор групи "Інформаційний Опір" Дмитро Тимчук повідомив:

"У районі прикордонного пункту пропуску "Довжанський" на фугасі підірвалася бойова машина піхоти БМП-2 сил АТО. Загинули четверо військовослужбовців".

 

«…Він не мав бути у тій БМП, але як справжній товариш, - у цьому увесь Сергій – замінив солдата, котрий саме прихворів…»

(Слово правди. – 2014. – 17 липня)

 

Бойова машина піхоти, в якій перебував Сергій Проць, підірвалася на фугасній міні і згоріла. З бійців, що перебували всередині ніхто не врятувався. Тіла загиблих героїв були відвезені в госпіталь у Зеленопілля. Там, внаслідок артобстрілу вони ще раз обгоріли. Невдовзі родині старшого солдата С. Проця було видане свідоцтво про смерть сина.

4 червня 2015 р. за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені в захисті державного суверенітету Проць Сергій Володимирович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В кінці липня 2014 року терористи активізували свої дії на південній ділянці фронту. Тут їхньою основною метою було встановлення контролю над великим промисловим центром Маріуполем. На допомогу місцевим прикордонникам було відряджено бійців Національної гвардії та особовий склад Луцького прикордонного загону. У складі останнього на Схід відправився і колишній учень нашого ліцею Сергій Киричук.

Киричук Сергій Володимирович народився 7 січня 1989 р. в с. Бережці Любомльського району. Закінчив Римаричівську ЗОШ І-ІІІ ступенів В Оваднівському професійному ліцеї навчався з вересня 2006 по лютий 2008, здобув професію електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування.

 – Сергія я пам’ятаю старанним і відповідальним учнем, - пригадує викладач МЗБДР М.Нагурнік, - Вивчаючи медичне забезпечення безпеки дорожнього руху, хлопець ставив запитання, шукав інформацію у додатковій літературі. Всі контрольні роботи писав лише на «відмінно». Мріяв стати військовим.

Після закінчення навчання вступив до лав прикордонників, де займав посаду молодшого інспектора ІІ категорії в н. п. «Новоугрузьке» відділу прикордонної служби «Грабове» Луцького прикордонного загону. В зоні АТО служив на п. пр. «Маринівка» у Донецькій області.

У липні 2014 р. пропускний пункт став об'єктом постійних масованих атак та обстрілів терористів. Ось лише деякі скупі повідомлення ЗМІ про бої на цьому напрямку:

«…17 липня з району п. пр. Маринівка та Дмитрівка терористами здійснено артилерійський обстріл території РФ. У відповідь на це ЗС Росії відкрили вогонь по позиціях сил АТО поблизу державного кордону. Два артилерійських снаряди вибухнули в безпосередній близькості від пункту пропуску «Маринівка». Користуючись вогневою підтримкою зі сторони Росії, терористи відновили наступ на позиції сил АТО».

«О 18:20 в районі п. пр. «Маринівка» спостерігається мінометний обстріл паромної переправи двома мінометними розрахунками з території РФ».

«19 липня з 19:30 до 20:40 продовжувався бій із загоном терористів, що діяли зі сторони Червонопартизанська та використовували не лише стрілецьку зброю, але й великокаліберні кулемети, гранатомети та міномети».

Ситуація загострювалася з кожним днем. Ось повідомлення сайту censor.net.ua за 23 липня:

 

«О п'ятій ранку сепаратисти почали масований наступ на сили Нацгвардії під Маринівкою. Вони обстріляли блокпост силовиків з танків та мінометів. Перший наступ силовики відбили, але бойовики відступили до села Степанівка і надалі ведуть вогонь по позиціях сил АТО»

Ось так виглядали українські позиції поблизу Маринівки в 20-х числах липня.

 

За даними «Української правди» в ці дні пропускний пункт «Маринівка» атакували до 10 танків, 5 БТР та близько 200 чоловік особового складу бойовиків «ДНР».

24 липня 2014 року під час чергового мінометного обстрілу розташування застави Луцького прикордонного загону поблизу п.пр. «Маринівка» молодший сержант Сергій Киричук отримав важке осколочне поранення в голову.  25 липня боєць був евакуйований до Центральної районної лікарні в м. Куйбишеві (Ростовська обл. РФ), де 27 липня помер від отриманого поранення. 1 серпня 2014 року героя поховали в с. Римаричі Любомльського району. Наступного дня за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені в захисті державного суверенітету молодший сержант Киричук Сергій Володимирович був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Знаменитий курган Савур-Могила ще за часів Другої світової війни став епіцентром жорстоких боїв. За контроль над цією висотою у 1943 році загинули сотні радянських та німецьких солдатів. Через сімдесят років про Савур-Могилу знову заговорили всі, тільки цього разу російські терористи прийшли встановлювати «русскій мір».

Саме тут випало захищати Батьківщину нашому землякові Петрові Сусвалю. Сусваль Петро Остапович  народився 26 грудня 1990 р. в с. Жовтневе Володимир-Волинського району. Закінчив місцеву школу І-ІІ ступенів. Протягом 2006-2009 років навчався в Оваднівському професійному ліцеї, де здобув спеціальність тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, слюсар з ремонту с/г машин і устаткування. Петро служив за контрактом у 51-й окремій механізованій бригаді ЗС України. В зоні бойових дій перебував від початку АТО.

Курган декілька разів за місяць переходив з рук у руки. 28 липня 2014 р. підрозділи 30-ї, 51-ї та 95-ї бригад атакою з різних напрямків без втрат оволоділи цим пунктом. Однак наступного дня зайняті позиції втримати не вдалося. Не в останню чергу цьому «сприяли» постійні артилерійські обстріли з території Росії (до українсько-російського кордону менше 10 кілометрів). В результаті Савур-Могила знову опинилася під контролем бойовиків. З метою повернення Савур-Могили 3 серпня силами ротної тактичної групи 51-ї механізованої бригади і загону спецпризначення (103 військовослужбовців) було проведено повторний штурм і встановлено контроль над Савур-Могилою. Це дозволило блокувати з півдня міста Шахтарськ, Торез та Сніжне, в яких перебували терористи. Наші бійці утримували висоту до кінця серпня, але ситуація постійно ускладнювалася.

З другої половини серпня почалися масовані обстріли українських позицій на Савур-Могилі не лише з артилерії. Бойовики вели вогонь прямою наводкою з танків. Неодноразово вони намагалися штурмувати висоту.

Хлопці трималися з останніх сил, було багато поранених. Отримавши наказ від командування, герої почали організований відступ з Савур-Могили 24 серпня. В них закінчилася вода і паливо для генератора, був відсутній зв’язок. Саме цього дня під час чергового масованого обстрілу українських позицій був важко поранений солдат Петро Сусваль.

«Петро за мить до цього пекельного місива якраз здав чергування і віддав свій бронежилет бойовому побратимові. Через декілька хвилин… осколки скалічили тіло хлопця. Можливо, саме той щасливий бронежилет, яким він так щиро поділився, зміг би врятувати бійця від смерті»

(Місто вечірнє. – 2014. – 11 вересня)

  • Брате, тут пекло, але ми не здаємося.  Дуже вас усіх люблю, - чутно було у телефонну трубку голос Петра, який   долинав через тисячі кілометрів від домівки  крізь вибухи і постріли. Так він востаннє спілкувався зі своїм братом Василем. А потім  - тиша. У Дніпропетровському шпиталі він не дочекався своїх рідних живим (зі спогадів брата).

 

Оборонці Савур-Могили пробилися до своїх. Пораненого Сусваля вдалося доправити у Дніпропетровськ. Та старання лікарів виявилися марними. 2 вересня 2014 р. Петро помер у шпиталі не приходячи до свідомості.

Героя поховали в рідному селі 5 вересня. 4 червня 2015 р. за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені в захисті державного суверенітету солдат Сусваль Петро Остапович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

 

Учні та працівники Оваднівського професійного ліцею ще на початку війни на Донбасі активно зайнялися допомогою нашій армії. Неодноразово бійці харчувалися в їдальні ліцею, для них влаштовувалися культурно-мистецькі заходи. Адміністрацією періодично організовуються акції щодо збору теплих речей та коштів для закупівлі спорядження. Викладачами та вихователями проводяться уроки мужності, на яких в учнів виховується почуття патріотизму, прищеплюються демократичні та гуманістичні цінності. У навчальному закладі свято бережуть пам'ять про наших загиблих героїв героїв. В ліцеї відкрито та освячено пам'ятну дошку, присвячену нашим колишнім учням, які віддали свої життя за нас.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування